Українська революція народила багато видатних обдарованих, талановитих, відданих справі незалежності держави та захисту народу від загарбників і окупантів. Перша світова війна, що розділила український народ та вимусила воювати за чужі імперські інтереси та напрями політичних дій також була потужним стимулом та історичним сигналом для повернення нашій тисячолітній країні з багатою особистою історією, самобутньою культурою, мовою, звичаями та козацькими демократичними традиціями політичної та економічної незалежності, єдиної помісної православної церкви, яка з часів Київської Руси-України була важливою частиною цивілізаційного розвитку та зміцнення величезного центральноєвропейського народу-української нації. Таким героєм, що міг стати другим генералом де Голлем або на кшталт Карлу Маннергейму та іншим видатним особистостям, що вийшли з горнила Першої світової війни міг стати полковник Петро Федорович Болбочан. Пройшовши майже всю війну в 38-му піхотному полку, після закінчення Чугуєвського училища, на початку буремних подій Української революції, Петро Федорович, однозначно вирішив свою долю, зв»язавши своє майбутнє з долею Української держави. Для нього незалежність країни була самим головним ділом, за що він, як і багато чесних і активних офіцерів колишньої імператорської армії українського походження взялися одразу, після створення уряду Української Народної Республіки. Як полковник армії УНР, приймав особисту участь у створенні 2-го Запорізького пішого полку в Запорізькій дивізії, а під час антигетьманського повстання очолив Запорізьку дивізію та командував Лівобережною групою армій УНР. Ставлячи благо України, у вигляді існування окремої самостійної рівноправної країни вище осо- бистих цілей. На чолі Запорозького корпусу сміливий та звитяжний полковник, якого поважали солдати і офіцери за реалізацію воєнних операцій без зайвих жертв, «шапкозаки- дательства», як потім червоні окупанти, з чітким блискавич- ним планом злагоджених дій кінноти, піхоти та артилерії, а згодом й невеличкого загону авіації, Болбочан воював і за Центральну Раду і за Директорію УНР, під його командуван- ням було звільнено Лівобережну Україну, всіма силами намагалися стримати противника обороняючи Харків, Полтаву і Київ. 1 березня 1918 року «-й Запорізький полк Петра Болбочана вступає до Києву, більшовики біжать із столиці, також звільнені Лубни, Рамодан та Полтава. Далі — стрімкий марш на Харків. А сама, я би сказав, повинна бути хрестоматийною операція, проведена на південь із звільненням Криму. Вкрай складна військово-політична ситуація, що склалася на тері- торії нашої молодої держави з наявністю більшовиків як на півдні так і на сході, вимусила Уряд швидко вирішити питання щодо ліквідації групи червоних збройних окупаційних сил, що залишалися в Криму, в стратегічні плани, як і сьогодні, червоні створювали фейкові республіки, з метою політично- го шантажу, таємним управлінням та контролем за найважли- вим для всіх сторін протистояння та фактичної війни — вели- чезним та потужним колишнім імперським царським флотом. 13 березня 1918 на підставі відповідного закону торговель- ний та воєнно-морськой флот був націоналізованим. 24 квітня 1918 року був взятий Сімферополь, наступальна операція, що була проведена через всю країну — Полтаву, Запоріжжя, Мелітополь швидко і стрімко. Планування та- лановитими молодими загартованими в боях офіцерами операції, блискавичне виконання військами надало нечу- ваного результату — переконливою перемогою та успіхами в битвах з ворогом, що ретельно готувався до спротиву. Незважаючи на міцні, ретельно створені укріплення біля Мелітополю, на Чонгарі, Перекопі, в декількох районах та поблизу Сімферополю військові частини запорожців подо- лали труднощі передислокації, штурмом і наступом з вико- ристанням класичних заходів воєнної науки реалізували поставлені керівництвом держави. Склада внутрішньополітична обстановка в країні, міжпартійні чвари, взаємні підозри, небажання об»єднати сили проти головного ворога, відсутність принципових ба- зових домовленостей чи угод між впливовими групами українських державних діячів привели до трагічних наслідків для УНР, а більшовики силою зброї, обманом та популістськими гаслами захопили нашу країну, через червоний терор, Голодомор, репресії та заслання ліквідували весь цвіт воєнної, наукової, економічної, та культурної інтелігенції. Тому сьогодні, дуже важливими є популяризація, правдива історія в різних виглядах будь то мурали видатних українців, навчальні або наукові заходи на честь полководців, державників, академіків або письменників чи митців. Добре, що рішення створити такий стилізований загальний портрет борця за віру та волю біля відомих вищих навчальних закладів, а біля всім сьогодні добре відомого образу Петра Болбочана, поряд з яким звичаєвий козак- запорожець і воїн — герой сучасної війни з бандитами та окупантами за незалежність України в двадцять першому столітті. Робота дуже яскрава, талановита і актуальна для сучасності. Впевнений, що такий приклад надихне бага- тьох наших патріотів творчих людей продовжити справу вшанування таким чином відомих отаманів та гетьманів, видатних козаків, інших достойних наших земляків та співвітчизників, що робиться і в Києві та інших європейських країнах де історичні традиції поваги до своїх національних героїв носять почесний безумовний характер Вклонитися та сказати добрі слова на честь полковника, командира потужної сили переможців Петра Болбочана прийшли представники громадських організацій, «Просвіти», облдержадміністрації, запорозького козацького патріотичного руху опору, ветерани АТО, учасники Революції Гідності, волонтери, військовослужбовці, політичні діячі України. Священники УПЦ КП з представниками інших конфесій освятили святою водою і молитвою мурал і урочистості. Будемо продовжувати добру традицію. З повагою, Голова Великої Ради отаманів Запорозького козацтва, член НСЖУ, головний редактор альманаху «Українське патріотичне козацтво» Д.В. Сухінін (Гора)
Натисніть тут, щоб швидко відповісти